Історія справи

Постанова ВАСУ від 16.02.2016 року у справі №800/41/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2016 року м. Київ справа № 800/41/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого Загороднього А.Ф.,

суддів: Амєліна С.Є., Білуги С.В., Ємельянової В.І., Олексієнка М.М.,

та секретаря - Шаманської І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Верховної Ради України

третя особа: Державна казначейська служба України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

У січні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Верховної Ради України, третя особа: Державна казначейська служба України, в якому просив:

- визнати неправомірною бездіяльність Верховної Ради України щодо зволікання у прийнятті постанови про звільнення у відставку з посади судді у строк, встановлений статтею 31 Закону України «Про державну службу»;

- стягнути з Верховної Ради України 241 164 грн. упущеної вигоди на відшкодування майнової шкоди, завданою неправомірною бездіяльністю Верховної Ради України щодо несвоєчасного прийняття постанови про звільнення.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив про порушення відповідачем його права щодо несвоєчасного розгляду заяви про звільнення з посади судді та отримання вихідної допомоги, зокрема, наголошує на тому, що будучи обраним суддею апеляційного суду Житомирської області безстроково, 22 листопада 2013 року подав до Вищої ради юстиції заяву про відставку, яку 10 грудня 2013 року було задоволено та внесено подання до Верховної Ради України про звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Житомирської області, дане подання поступило на розгляд до Верховної Ради України у грудні 2013 року. Однак, лише 25 грудня 2014 року (більше року) Верховна Рада України прийняла постанову № 59-VIII «Про звільнення суддів», зокрема, про його звільнення. У зв'язку із несвоєчасним розглядом питання про прийняття відставки позивач вважає, що його права порушено.

Позивач у судове засідання не з'явився, проте через канцелярію суду подав клопотання в якому підтримав вимоги позовної заяви та просив її задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення, в яких просить у задоволенні адміністративного позову відмовити. При цьому, пояснив, що подання про звільнення ОСОБА_1 з посади судді надійшло до апарату Верховної Ради України у грудні 2013 року.

Дослідивши матеріали даної адміністративної справи, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Постановою Верховної Ради України від 02 березня 2000 року ОСОБА_1 обрано на посаду судді безстроково. Із січня 2003 року працював на посаді судді апеляційного суду Житомирської області.

22 листопада 2013 року позивач подав до Вищої ради юстиції заяву про звільнення його з посади у зв'язку з поданням заяви про відставку.

10 грудня 2013 року Вища рада юстиції прийняла рішення № 1369/0/13-13 про внесення подання до Верховної Ради України щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Житомирської області.

25 грудня 2014 року Верховна Рада України прийняла постанову № 59-VIII, якою, зокрема, відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України, у зв'язку з поданням заяви про відставку звільнено з посади судді апеляційного суду Житомирської області ОСОБА_1

Відповідно до пункту 9 частини п'ятої статті 126 Конституції України однією з підстав звільнення судді з посади органом, що його обрав або призначив, є подання суддею заяви про відставку.

Згідно Рішення № 3-рп/2013 та з урахуванням правових позицій, висловлених у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004, 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, Конституційний Суд України зазначив, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці; право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості; щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу; конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі, конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Наведене свідчить про те, що статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Згідно зі статтею 109 Закону України від 7 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається статтею 131 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею безпосередньо до Вищої ради юстиції, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви вносить до органу, який обрав або призначив суддю, подання про звільнення судді з посади.

Статтею 111 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що порядок розгляду питання та прийняття Верховною Радою України рішення про звільнення з посади судді, обраного безстроково, встановлюється цим Законом та Регламентом Верховної Ради України. Питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, розглядається на пленарному засіданні Верховної Ради України без висновку комітетів Верховної Ради України та будь-яких перевірок. Розгляд питання про звільнення з посади судді, обраного безстроково, на пленарному засіданні Верховної Ради України починається з доповіді Голови Вищої ради юстиції або члена Вищої ради юстиції, який діє за його дорученням. Рішення про звільнення з посади судді приймається більшістю від конституційного складу Верховної Ради України і оформляється постановою Верховної Ради України. У разі неодержання кількості голосів народних депутатів України, передбачених частиною четвертою цієї статті, щодо звільнення з посади судді, обраного безстроково, проводиться повторне голосування. Повноваження судді припиняються з дня набрання чинності постановою Верховної Ради України.

Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 20 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» до порядку денного сесії Верховної Ради України включаються позачергово без голосування питання про складання присяги, питання про призначення, обрання на посади, звільнення з посад.

Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та Регламентом Верховної Ради України.

Статтею 82 Конституції України Верховна Рада України працює сесійно. Під час сесій проводяться пленарні засідання Верховної Ради, засідання її комітетів та комісій. Верховна Рада на сесійний період визначає коло питань, які підлягають розгляду й вирішенню, складає порядок денний чергової сесії, визначає дні й тижні пленарних засідань, роботи комітетів та комісій, народних депутатів у виборчих округах, встановлює кількість і тривалість щоденних пленарних засідань парламенту тощо. Чергові сесії Верховної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року, а завершуються відповідно не пізніш як за 45 та 10 днів до початку наступної сесії. Верховна Рада може прийняти постанову про зміну строків завершення сесії.

Як вбачається з матеріалів справи, 10 грудня 2013 року Вища рада юстиції прийняла рішення про внесення подання до Верховної Ради України щодо звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Житомирської області.

Згідно пояснень представника Верховної Ради України зазначене подання поступило та було зареєстроване в апараті Верховної Ради України у грудні 2013 року.

Також, колегією суддів встановлено, що проект Постанови про звільнення суддів № 3627-6 одержано Верховною Радою України 13 січня 2014 року, вручено для розгляду 14 січня 2014 року, проте, 03 лютого 2014 року даний проект було відкликано.

В подальшому, 03 лютого 2014 до Верховної Ради України внесено новий проект Постанови про звільнення суддів № 4069, який 04 лютого 2014 року вручений для розгляду, а 04 березня 2014 року відкликаний.

І лише 24 грудня 2014 року Голова Верховної Ради України вніс проект Постанови Верховної Ради України № 1624 «Про звільнення суддів», у тому числі й судді ОСОБА_1, а 25 грудня 2014 року Верховна Рада України Постановою № 59-VIII звільнила ОСОБА_1 з посади судді, у зв'язку з поданням заяви про відставку.

Відповідно до приписів пункту 10 частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, з'ясувавши обставини справи та перевіривши докази, які були досліджені в судовому засіданні, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання неправомірною бездіяльності Верховної Ради України, підлягають задоволенню, оскільки Верховна Рада України при розгляді подання Вищої ради юстиції про звільнення позивача з посади судді діяла з порушенням вимог передбачених Конституцією та законами України, якими визначено порядок звільнення судді у відставку, чим допустила протиправну бездіяльність, що призвело до порушення прав, свобод та інтересів позивача.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 16 вересня 2015 року № 21-195а15.

Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення з Верховної Ради України 241 164 грн. упущеної вигоди на відшкодування майнової шкоди, завданою неправомірною бездіяльністю Верховної Ради України щодо несвоєчасного прийняття постанови про звільнення, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків (майнової шкоди) у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Зі змісту статті 22 Цивільного кодексу України вбачається, що майнова шкода виражається у формі збитків. В свою чергу збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 09 грудня 2014 року у справі № 3-188гс14, покладення на особу обов'язку відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди можливе тільки за умови реальної можливості одержання доходу особою, яка вважає, що їй завдано шкоди.

З матеріалів справи вбачається, що предметом спору є вимога про зобов'язання відповідача фактично сплатити на користь позивача 241 164 грн. вихідної допомоги, а не упущеної вигоди на відшкодування майнової шкоди, тоді як, зазначені вимоги за рахунок Верховної Ради України задоволенню не підлягають.

При цьому, колегія суддів зауважує, що відповідно до статті 148 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Державна судова адміністрація України є органом у системі судової влади, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Згідно пункту 14 частини 4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 22 жовтня 2010 року № 12, Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування.

З метою процесуальної економії та забезпечення ефективного судового розгляду та швидкого захисту порушених прав у адміністративному процесуальному законодавстві існує інститут заміни неналежної сторони, що знайшло своє відображення у статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України суд першої інстанції, встановивши, що позивач або відповідач є неналежними, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, за умови, якщо це не призведе до змін підсудності адміністративної справи. Виходячи зі змісту зазначеної частини статті, на суд покладається право заміни неналежної сторони.

Заміна неналежного відповідача може здійснюватись у таких випадках: 1) якщо судом встановлено, що первісний відповідач є неналежним; 2) за наявності належного відповідача; 3) згоди позивача.

Судом було запропоновано позивачу висловити свою згоду або не згоду стосовно залучення у якості співвідповідачів Державної судової адміністрації України та апеляційного суду Житомирської області,

Проте, позивач клопотанням від 11 лютого 2016 року категорично заперечив проти залучення інших співвідповідачів.

При цьому, наведене не обмежує право позивача на звернення до суду з окремим позовом до Державної судової адміністрації України та апеляційного суду Житомирської області про стягнення на його користь 241 164 грн. вихідної допомоги.

Керуючись статтями 18, 159 - 163, 171-1 Кодексу адміністративного судочинства України, -

постановив:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Верховної Ради України щодо несвоєчасного розгляду нею подання Вищої ради юстиції про звільнення ОСОБА_1 з посади судді апеляційного суду Житомирської області, у зв'язку з поданням заяви про відставку.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Постанова підлягає перегляду Верховним Судом України у порядку, строки та з підстав, передбачених главою третьою розділу ІV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.Ф. Загородній

Судді С.Є. Амєлін

С.В. Білуга

В.І. Ємельянова

М.М. Олексієнко